«Створення моделі соціалізуючого освітнього простору навчального закладу»

Виживає не найсильніший і не найрозумніший,

а той, хто найшвидше відгукується на зміни, що відбуваються.

                                                                                             Ч.Дарвін

                                                                 

       З самого народження дитина опиняється в оточенні батьків, родичів,

 друзів – суспільства. Так починається процес соціалізації людини -  процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.  Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом  громадської зрілості людини.

     Найдовшим є період підготовки до дорослого життя людини. Раніше вважалося, що він обмежується дитинством, сьогодні в нього включають період  юності і молодості. Третину свого життя людина навчається жити в найскладнішому з існуючих світів - у світі суспільних відносин.

      Соціалізація починається  у дитинстві, коли  на 70% формується людська особистість.  Саме у дитинстві закладаються фундаменти соціалізації, проте водночас це найбільш незахищений її етап.

     Соціально-економічна і політична нестабільність в країні, протиріччя між об'єктивною потребою суспільства у формуванні особистості  та  реальним станом життя, зростання кількості неблагополучних сімей, дезорієнтація у духовному житті через суперечність традиційних цінностей  сучасного  світу поп-культури – усе це негативно впливає на соціалізацію підростаючого покоління. 

  
Аналіз соціального впливу на особистість виявив, що 40% людей назвали визначальним фактором впливу родину, 30% - ЗМІ, 20% - школу, 10% - улицю. Оскільки вимоги сім'ї, школи та інших соціальних інститутів роз'єднані, а іноді і суперечать один одному,  то в багатьох випадках процес соціалізації підростаючої людини перетворився від відносно керованого в стихійний. Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що нині молодь - це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруги

  і психологічного дискомфорту.

     У таких умовах актуальним є створення у школі такої моделі соціалізуючого простору, яка б врахувала запити сім’ї  та суспільства, змогла найефективніше адаптувати дитину до оточуючого світу.

    Модель соціалізуючого освітньо-виховного середовища – це органічне поєднання когнітивних системоутворюючих зовнішніх і внутрішніх екзистенційних умов спільного змісту продуктивної пізнавальної діяльності педагогів, батьків, учнів, представників соціальних інститутів.

Спрямування на :

•      розвиток  і  саморозвиток;
• одержання елітної освіти та виховання всіх учасників навчально-виховного процесу;
•  на формування креативного і критичного мислення,
•  на самовдосконалення та самореалізацію в макро- і мікросоціумі;
•  на створення умов для життєвої самотворчості.

Завдання  створення моделі:

•        забезпечення розбудови такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом;
•       розвиток освітніх послуг та підвищення їх якості у відповідності з освітніми стандартами;
•       виховання соціально адаптованої та громадсько-орієнтованої особистості;
•      створення умов для розвитку обдарувань кожного учня закладу;
•       розвиток партнерських відносин між учасниками НВП;
•       створення комфортних умов навчання та перебування у закладі для всіх учасників НВП.

   Відповідно стало зрозумілим, якими принципами  повинна керуватись школа  у побудові власної моделі соціалізуючого простору.

Принципи побудови  соціалізуючого простору :

•          гуманізм,
•          природовідповідність,
•          співробітництво,
•          соціальна узгодженість,
•         цілісність,
•          соціокультурність,
•        технологізація.

     Основним принципом, яким повинні керуватись педагоги під час соціалізації дитини, це – гуманізм, який найвищою цінністю визначає саму людину. Принцип педагогічного гуманізму передбачає  повагу до прав і свобод дітей, реальне застосування принципу гуманізму дає змогу учням  жити повноцінним життям, постійно розвивати і виявляти особистісне духовно-моральне зростання.

      Важливим для створення моделі освітнього простору нашої школи є врахування принципу співробітництва, через який  реалізовується демократизм, рівність і партнерство батьківської та учительської громад. Родина є первинним і найважливішим агентом соціалізації особистості, тому від взаємодії учителів та батьків залежить встановлення між педагогами, учнями, їх сім'ями, громадськістю, трудовими колективами атмосфери взаєморозуміння, доброзичливості та вимогливості в досягненні визначених завдань навчання і виховання.

     Принцип  здатності   до творчої  діяльності, знання, навички. Саме творчі здібності й відрізняють сформованість особистості від індивіда, що знаходиться на стадії формування особистості  .Творчі здібності можуть виявлятися не обов'язково в таких сферах діяльності, які за природою своєю вимагають творчих особистостей (наука, мистецтво), але і в таких, які, на перший погляд, творчими не назвеш, наприклад, рутинна робота в трудовій сфері, а між тим і в ній проявляється творчість і створюються різні пристосування, машини та механізми, що полегшують працю людей, що роблять її цікавою  і ефективною. Словом, творчість - основна відмінна риса людини як особистості;

       Необхідним   є ступінь оволодіння культурними цінностями суспільства, тобто духовний світ особистості. А.Н. Леонтьєв писав, що основна суть становлення особистості - перетворення мотивів (спонукань) в те стійке, що характеризує особистість. Він виділяв три параметри в будові особистості: "... широту зв'язків людини зі світом, ступінь підпорядкованості і  загальну їх структуру".

      Також моральні норми та принципи, якими керується особистість. І, нарешті, переконання - найглибші принципи, які визначають головну лінію поведінки людини. Переконання пов'язані з усвідомленням особистістю своїх об'єктивних (існуючих незалежно від свідомості) потреб, які  складають ядро ​​структури особистості.

        Усі ці структурні елементи тою чи іншою мірою притаманні кожній особистості. Кожна особистість так чи інакше бере участь у житті суспільства, володіє знаннями, чимось керується. Соціальна структура особистості постійно змінюється, оскільки постійно змінюється її соціальне оточення ("ближнє" - родичі, друзі, знайомі і т.д. і "далекі" - суспільство в цілому). Особистість отримує нову інформацію, нові знання. Ці знання перетворюються в переконання. У свою чергу, переконання визначають характер вчинків людини. Звідси і соціалізація може бути зрозуміла як зміна соціальної структури особистості відповідно до вимог суспільства.

      Дані структурні елементи можна визначити коротко: праця, творчість, соціальні потреби, духовний світ, моральні принципи.

Компоненти соціалізуючого простору :

•                  Соціальний - взаємодія різних суб’єктів освітньої діяльності: адміністрації, педагогів, учнів, батьків, представників різних служб (психологічної, соціальної).
•           технологічний (змістовний) - включає навчально-пізнавальну діяльність школярів, професійну діяльність учителів (цілі, зміст, методи, форми організації, стиль викладання і характер контролю, методи, технології).
•         просторово-предметний - включає приміщення для занять і допоміжних служб, будівлі навчального закладу в цілому, прилеглі території тощо.

Модель діяльності закладу включає декілька компонентів, а саме:

 -  соціалізація навчально-виховного процесу (уроки, курси за вибором, гуртки,          факультативи та позакласні заходи);

 - шкільне самоврядування;

 - впровадження діяльнісного підходу в систему громадянського виховання 

( волонтерство );

-   взаємовигідне партнерство між школою, батьками  та громадою.  

Модель у контексті змісту може бути:

•  описовою ;
•   функціональною;
• функціонально-динамічною ;
• евристичною;
• структурною;
•  інтегративною. 

Форми зображення педагогічних моделей

•               графічна;
•              текстова;
•              комп'ютерна.

              Факторно-інституційна модель соціалізуючого простору:

§      Я – успішний учень,

у дорослому житті – успішний працівник.

§      Я – система громадянських  компетентностей, у дорослому житті – свідомий громадянин.

§      Я – система ціннісних ставлень,

у дорослому житті – успішний сім’янин.

      Входження дитини до шкільного соціуму, знайомство з новими людьми, пристосування до нових правил, вимог потребує від особистості певних зусиль над собою. Інколи це може вдарити як по психічному, так і по фізичному здоров’ю, тому важливою є адаптація молодшого школяра, молодшого і старшого підлітка до змін без отримання будь-якої шкоди для себе. 

      Сучасний світ є багатобарвним, багатоликим, він постійно змінюється. У біологічній природі людині закладено конформізм, неприйняття і  відштовхування чужого, що у сучасних умовах світової інтеграції може  завадити дитині набувати новий соціальний досвід, більш комфортно почуватись серед «чужинців». Тому важливим є в нашій моделі  продовження лінії «Я у колективі» до «Я у світі», чому найкраще може посприяти формування в учнів толерантного ставлення до оточуючих.

    У результаті йде комплексне, системне виховання громадянина не тільки у школі, а й поза її межами.

Презентація .https://drive.google.com/file/d/0B1-qTDzUG7KQNGI4U2xWaTR6VGs/view?usp=sharing